У Львові — найсильніша людина планети
Написав Administrator   

Фахріддін Ахназаров відмовився жити в Еміратах і приїхав на гастролі до львівського цирку

Олена САДОВНИК

Йому аплодував президент США Білл Клінтон. Папа Римський підходив потиснути руку. Королева Великобританії запрошувала до свого палацу. Арнольд Шварценеггер просив автограф. А арабський шейх умовляв залишитися жити в Еміратах. Виступ узбецького силача Фахріддіна Ахназарова, якому належать 29 рекордів із Книги рекордів Гіннеса, нікого не залишає байдужим. Красень-чоловік у смокінгу з акуратною борідкою і зачіскою типового митця легко жонглює гирями і лягає під колеса автівки. Та причина такої шаленої популярності, вважає Фахріддін, не тільки в цьому.

“Поясніть мені, чим на чемпіонатах з важкої атлетики займаються ті чоловіки: піднімають штангу, кидають її. Дурне заняття, - посміхнувся у вуса Фахріддін Ахназаров. - Я із жалем дивлюся змагання важкоатлетів. На помості вони червоніють, мучаться, пітніють. Не естетично усе це — такі потуги в одних трусах і без музики. У мене ж інший сенс: я спілкуюся з людьми, намагаюся показати їм усю гармонію людського тіла, усі можливості нашого організму. Одну й ту саму роботу можна виконувати по-різному. Один мій приятель якось сказав: “Якщо ти питимеш шампанське за 500 євро за пляшку з пластикових стаканів на запльованій привокзальній лавці, ти ніколи не відчуєш, за що заможні платять такі гроші. А у хорошому ресторані у приємній компанії скромний напій, поданий у срібних фужерах, смакуватиме на мільйон. Подати себе — ось весь секрет нашої роботи. Одного разу після вистави я випадково підслухав розмову двох глядачів: “Коли почув про найсильнішу людину на планеті, подумав, що цвяхи гнутиме лисий дядько в лосинах і з пивним черевцем. А тут...” А тут вийшов я — у смокінгу та довгим волоссям, підібраним у хвіст. Ніхто не очікує цього. Моя зовнішність шокує не менше, ніж те, що я демонструю на арені. Усі ці несумісні на перший погляд речі є напрочуд гармонійними. Це і є моєю фішкою. Направду є немало талановитих людей, які можуть піднімати велику вагу. Але, як кажуть, “не той типаж”.

 

Родзинка програми цирку “Чінізеллі”, який до 25 жовтня гастролює у Львові, -  коли Ахназарова переїжджає автомобіль. “У різних містах за кермо сідають зовсім інші люди, більшість з яких ніколи нічого подібного не бачили, - веде далі Фахріддін. - Я відчуваю їхній страх, і сам боюся, що через хвилювання вони можуть газанути швидше чи навпаки, невчасно загальмувати”. У всьому іншому Фахріддін упевнений на всі сто.

 

“Чи важко мені дається боротьба із “залізом? - перепитав Ахназаров. - Якщо скажу “важко”, це буде неправдою. І “легко” теж буде брехнею. Правда в тому, що коли ви робите свою справу з любов’ю, вона приносить радість, якою б важкою не була. Гроші й успіх без задоволення від самого процесу ніколи не будуть приємними. У мене непроста робота, але мені в кайф утримати 750-кілограмову піраміду чи піднімати гирі мізинцями, що в нашому ремеслі вважається ювелірною роботою. У світі цього більше ніхто не робить. А ось  просиджувати життя в офісі чи вирішувати чиїсь долі я би не зміг”.

 

Майже три десятки рекордів Ахназарова у Книзі Гіннеса і досі ніхто не може перевершити. Та самого Фахріддіна ці цифри мало хвилюють. “Я бавився цим у підлітковому віці. Найкрутіший з моїх рекордів — підняти зубами зв’язку гир вагою у 260 кг, а потім перекинути через себе. Більшість своїх рекордів я встановив, коли мені було 13-14. Тоді я робив практично усе те саме, що можу тепер. Це так вражало глядачів: виходить на арену хлопчик і починає чаклувати із “залізом”. Сьогодні подібний ефект бомби мають виступи мого 63-річного брата. Коли легко й невимушено жонглює гирями сивий чоловік, це шокує більше, ніж найекстремальніші фокуси богатиря у розквіті сил. Коли я, 12-річний хлопчисько, розважався із “залізом”, Бахлан уже був відомим артистом. Та на його допомогу сподіватися було марно: він постійно гастролював, я бачив брата раз на рік. В інший час розглядав його фотографії і сам намагався зробити щось подібне. Мені сказали, що своїм талантом, цією вродженою силою зможу заробити собі на життя. Я й пішов до ташкентського цирку. Мене взяли на випробувальний термін і час від часу випускали на сцену. Глядач тепло прийняв мене. І я став з’являтися на арені частіше. “Ти можеш ще додати? А ось таке зробити?” І я робив, щоразу урізноманітнюючи й ускладнюючи програму. Тоді я не мріяв бути артистом цирку. Думав, здобуду освіту, професію. Але у скрутні 90-ті вибору у мене не було. Гирі і цирк давали мені шматок хліба. Лише з часом від цієї роботи я став отримувати задоволення”.

 

Прихильність сильних світу цього не лестить узбецькому силачеві: “Ось недавно повернувся з Дубаї, де мене запросили виступити у палаці шейха. “Від цього не можна відмовитися”, - наче вибачаючись, сказав продюсер шоу. Я й поїхав. Після виступу шейх умовляв мене залишитися жити в Еміратах: “Залишайся, я тобі дружину хорошу підшукаю”. Та мене не вразила країна, де один перед одним хизуються мільйонами. “Хоч і не таке розкішне, але у мене усе є своє”, - відповів я тоді шейху. Куди приємніше враження на мене справила Індія чи країни Африки, де, незважаючи на бідність, люди вміють радіти життю. Є що покласти в тарілку — це вже свято”. Щоправда, одне зіркове знайомство змусило серце Фахріддіна тріпотіти сильніше. “У дитинстві я мріяв побачити Арнольда Шварценеггера, - зізнався Ахназаров. - І ось одного дня після вистави він разом з дітьми підійшов до мене по автограф. У мене щелепа відпала (сміється). Ми фотографувалися і розмовляли про м’язи. “Спеціально я м’язи не підкачую, - пояснював я Арнольду. - Навпаки, хотів би ще трішки схуднути, аби більше бути подібним на середньостатистичну людину”. “Тобі усе необхідне дала природа, - казав Шварценеггер. - Твоє тіло виглядає напрочуд гармонійно. Це вражає. Нашпигованого хімією качка видно здалека. У них м’язи зовсім інші”.