Головна arrow Про нас пишуть arrow Шляхи Кайзерів ведуть до Львова
 
Шляхи Кайзерів ведуть до Львова Надрукувати Надіслати електронною поштою
Написав Administrator   

Нащадок відомої циркової династії Паоло Кайзер розповів про знаменитих родичів, «страшний» еквілібр на котушках та кохання по-українськи

Олена САДОВНИК

Фото з архіву Паоло Кайзера

 У Паоло королівське прізвище. Пращури чеського еквілібриста, Кайзери, дійсно владарювали. Понад три століття на землях сучасної Львівщини вони по праву вважалися цирковими королями. Уперше за багато років мандрівок світом до витоків своєї знаменитої родини повернувся наймолодший нащадок Кайзерів. Володар серії спеціальних призів циркового фестивалю у Монте-Карло (один із них – премія студії Александра Гримайла за оригінальність) Паоло Кайзер цими днями демонструє істинний королівський еквілібр на арені Львівського цирку.

«Кайзери, мої діди-прадіди по батьківській лінії, — це відома циркова династія, яка веде свій початок з 1642 року, - пишається своєю родиною Паоло Кайзер. – У нашому сімейному архіві є документи, які це підтверджують. Більшість моїх циркових пращурів були акробатами. Інші стали акторами, працювали з ляльками-маріонетками чи ходили канатом під куполом цирку. Усі мої родичі працювали у цирку на вашій землі, у Львові. Одним з найбільш знаменитих був дядько Ароти. Він був актором і музикантом, умів робити практично усе. А ось мамина родина абсолютно не циркова. Я на початках працював акробатом у парі з батьком. Та швидко ріс: у свої 16 був уже надто важким для батька. А власної програми ще не мав. Я умів робити усе потроху (був жонглером, акробатом на ременях та на трапеції) і нічого, щоб дуже добре. Та це не бентежило мене. Я взявся експериментувати з котушками. «У тебе непогано виходить, - одного разу оцінив мої старання батько. - Та от тільки вибудовувати піраміди може кожен. Ти ж мусиш придумати щось зовсім оригінальне». І я вирішив додати до еквілібру трішки акробатики. До мене сальто на котушках колись робили лише два еквілібриста. Та вони уже давно вийшли на пенсію. Тобто конкурентів на сьогодні у мене немає» (сміється).

 

Паоло, який виріс на цирковій арені, себе в іншій професії чи навіть просто життя без цирку не може навіть і уявити. «Чи був у мене в дитинстві вибір щодо моєї професійної діяльності? - перепитує Кайзер. – Насправді, не дуже великий (сміється). З раннього дитинства тато навчав мене азам циркової акробатики. А у сім років я уже виступав разом з ним. Одного дня ми побачили старе відео виступу, здається, ваших, українських артистів — батька та сина Коцуби. Вони свого часу перемагали на циркових фестивалях у Монте-Карло — це наче Олімпійські ігри для спортсменів — та Парижі. Це так вразило батька, що він вирішив повторити цей номер. У мене самого кумирів немає. Попри те я не розучився дивуватися і надихатися – відмінною роботою артистів будь-якого циркового жанру. А побачивши щось дивовижне, намагаюся запозичити найкраще, аби вдосконалити власну програму. Я беру потрохи від усіх – акробатів, шоуменів тощо. Тому, мабуть, мій еквілібр так не схожий на те, що роблять мої колеги».

 

Сальто на котушках вимагає ювелірної точності. Найменша похибка може стати для еквілібриста фатальною. «Досвід не рятує від страху, - зізнається артист. – Єдине, чого навчився за 15 років стрибків на котушках, - це ретельно приховувати ось це відчуття жаху від глядачів (сміється). І, знаєте, тренувати трюки куди важче, ніж виступати перед публікою. З цієї причини деякі стрибки на репетиціях я уже не відпрацьовую. А на арені виконую їх на куражі. Я ніколи не думав про те, аби спростити програму. Тим паче, не варто робити цього у Львові. Чому? В Україні розумна публіка. Львівські глядачі ясно розуміють: цей трюк ефектний, але не складний, а ось наступний вимагає неабиякої майстерності. Для порівняння, французи не такі розбірливі. Варто до програми додати трішечки більше шоу, і вони ладні долоні на хвилі захоплення зірвати. Львів’ян же надурити неможливо. Мабуть, тому у вас завжди були хороші артисти».

 

«З еквілібром на котушках виступатиму щонайбільше ще два сезони, - веде далі Паоло Кайзер. – За роки у цьому жанрі я випробував усе можливе і переніс дві операції. Тепер хочеться чогось принципово нового. Ось уже почали готувати спільний номер з моєю дівчиною. Щоб не розлучатися навіть на арені. Я з гордістю можу усім розповідати: моя дівчина – українка. У нас, у Чехії, кожен знає: українські дівчата – це ідеальний варіант для створення сім’ї. Моя Катеринка яскраве тому підтвердження: красива, розумна і чудово вміє куховарити».

 

«З Паоло ми познайомилися три роки тому у Німеччині, де я працювала у цирковому балеті, - пояснила Катерина. – До цирку я потрапила випадково. За професією я дизайнер інтер’єру.  А танці, як і деякі інші мистецькі проекти, були радше моїм захопленням на дозвіллі. Принаймні, я не планувала заробляти цим на життя. Та коли мені запропонували трішечки попрацювати у цирку, я не відмовилася: було цікаво спробувати щось нове. Але тоді я й гадки не мала, що цирк стане моєю професією і частиною життя. Я, домашня дівчинка з Хмельницька, почала жити у цирку, по суті, кочовим життям. Це було щось зовсім нове, чого неможливо було уявити. Звикнути до цього було направду складно. Пашка став для мене надійною підтримкою. З часом ми відчули: нам добре разом. Тож вирішили разом і працювати».

 

Паоло з Катериною поки що не планують осідлого, традиційно сімейного життя. «Ми, циркові артисти, - громадяни Землі, - пояснив Паоло. – Живемо на колесах, надовго ніде не зупиняючись. Я маю апартаменти у Празі. Найближчі роки нам комфортніше буде повертатися саме до Чехії – так ближче до європейських столиць, куди ми їздимо гастролювати. Хоча Україна мені також припала до душі. Хтозна, можливо колись життя знову приведе мене до вашої країни, на батьківщину моєї дівчини».

 
< Попередня   Наступна >