Головна arrow Архів вистав arrow Філіп ВАН ДАЙК: “З тигрицею розмовляв, наче з дитиною. І спав у клітці поряд з левом”
 
Філіп ВАН ДАЙК: “З тигрицею розмовляв, наче з дитиною. І спав у клітці поряд з левом” Надрукувати Надіслати електронною поштою
Написав Administrator   

Дар знаходити спільну мову з хижими тваринами ілюзіоніст і дресирувальник Філіп Ван Дайк з Нікарагуа  успадкував від свого пращура, який був верховним шаманом племені майя. А ось магія його фантастичних перетворень на цирковій арені - ніщо інше, як сила думки талановитого ілюзіоніста та спритність тіла його чарівних асистенток. Філіп ніколи не відкриє таємниці, як кролика перетворює на змію, а дівчину на тигрицю. Проте читачам “ВЗ” з готовністю розповів про індіанські традиції своєї сім’ї, про успадкований енергетичний зв’язок з тиграми і левами, а також про любов до українських жінок та кухні.

- Філіпе, ви вірите у дива?

- Так. Стрижень людини — це дух, тонкі енергії. Завдяки цим енергіям люди почуваються сповненими сил і можуть творити добро. І навпаки, брак цих енергій призводить до апатії і хвороб. Вірю в те, що добрі думки притягують добро, а невдачі переслідують тих, хто нечистий у своїх бажаннях. Це закони майя. У Нікарагуа близько 20 відсотків населення — індіанці, у жилах яких тече кров майя. Мій батько та бабуся — чистокровні майя. Я народився і жив у Манагуа, столиці Нікарагуа. Та життя у великому місці не стерло з пам’яті індіанські традиції, головними з яких є близькість і міцність родинних стосунків, обов’язок прийти на допомогу ближньому, підтримувати членів родини й усіляко допомагати їм. Сім’я у нас чимала: лише з боку батька у мене 22 двоюрідних братів та сестер, і ще сім сестричок по лінії маминої рідні. Мої родичі живуть на різних континентах — у Нікарагуа, США, Іспанії. Та ми не втрачаємо зв’язку. А свою власну сім’ю я створив тут, в Україні. Моя дружина і п’ятимісячна донечка чекають на мене у Кривому Розі.

- Що рідні думають про вашу професію?

- Родичам мого батька не подобається те, чим я заробляю на життя. Кажуть, що я божевільний. Усе через Карлу, мою тигрицю (вона у мене актриса, знімалася у кіно та у музичних відеороликах). “Тигр не може бути другом людині, - твердять вони. - Одного дня ти залишишся без руки, а то й позбудешся життя. Краще б знайшов нормальну роботу, про дитину би подбав”. На жаль, не можуть зрозуміти: внутрішній зв’язок із тваринами, навіть такими дикими, волелюбними і небезпечними як тигри — це мій дар. Цього неможливо навчитися. Не так багато людей у світі знають, як поводитися з тиграми. А ось мама та її рідні у всьому підтримують мене. Мама — моя фанатка. “Коли бачу тебе щасливим, як можу бути невдоволеною? Я радію разом з тобою. Будь лише обережним”, - мамина підтримка так багато значить для мене.

 

- Вас представляють як нащадка принца Нікарагуа...

- Усе було трішечки не так. Нікарагуа ніколи не було королівством. На цій території жили індіанські племена. Колись давно мій прапра...дідусь був шаманом племені. Великою шишкою, від якого багато в чому залежала доля його народу. Він був наділений сильною енергетикою, його вважали магом і цілителем. Чи успадкував я якийсь із дідусевих талантів? Екстрасенсом не став. Але у скрутні моменти якісь сили захищають мене. Не можу дати цьому явищу назви, так само як не можу контролювати його. Я вірю в Бога. І відчуваю себе частинкою Його, одним з багатьох його синів. Моя енергетика — це Його дар. І я повинен віддавати його іншим людям. Що можу дати усім тим, хто прийшов подивитися моє шоу? Позитивні емоції, подив, піднесення.

- У вас є певні ритуали перед виходом на арену чи амулети, приховані під сорочкою “на щастя”?

- Кожен мій вихід супроводжується викидом гігантської дози адреналіну. Передусім це страх. Адже працюю з дикими тваринами, поведінку яких неможливо передбачити. У такі моменти кажу собі: “Ти важко працював і багато чого досягнув. Залишається одне: вийти на арену і зробити усе, що можеш. І так, у мене є амулет, який не має нічого спільного з віруваннями майя (показує величезний хрест — О. С.). Вірю, що мій Захисник не залишить мені і цього разу.

- За яких умов ви знайшли своє покликання?

- Не знав, чим займатися у житті. Учився в університеті, та навчання і перспективи майбутньої професії не приносили мені задоволення. І я вирішив випробувати різні професії, щоб знайти своє покликання... Мені було п’ятнадцять. Я сидів удома. Йшов дощ і я почувався глибоко нещасним: мої тато і мама щойно розлучилися. І тут спалахом у голові з’явилася думка. Навіть не думка — переконання: не хочу більше жити у Нікарагуа, не хочу бути бідним. Буду подорожувати! Люди не любитимуть тебе тільки через те, що ти ось такий, як є, просто існуєш поряд з ними. Зате вони можуть полюбити твій талант, який можеш їм подарувати. Через якийсь час моя мама подалася до Іспанії. За два роки до неї приєднався і я. Я випробував себе усюди: грав у регбі, займався карате, був приватним тренером для осіб з надмірною вагою. Одного разу моя дівчина принесла машинку для тату, і я пробував робити татуювання.

- А коли почали працювати в ілюзіон-шоу?

- Два роки тому я став асистентом відомої ілюзіоністки Еви Крісті, у якої було власне магічне шоу. Моя дівчина була співачкою у ньому. І щоб бути поряд з нею, я влаштувався на роботу до Еви. Тоді ж познайомився з вовками і тиграми і був вражений силою і величчю цих тварини. Зрозумів, що тренування тигрів — це те, що я так довго шукав. З часом Ева вирішила піти на пенсію і запропонувала мені продовжувати її справу. За вісім тисяч євро я купив у неї 11-річну тигрицю Карлу. Мене, відверто кажучи, шокувала ця сума (трьох білих левів Ева продала незнайомим людям лише за десять тисяч). Карла уже практично пенсіонерка. Якщо б її ніхто не купив, вона би просто загинула. Та я не торгувався, адже щиро любив тигрицю. Це було сім місяців тому. Цього часу мені вистачило сповна, щоб зробити власну програму. А три місяці тому у Запоріжжі я запросив до співпраці нових помічників. Тепер це новий проект з оригінальною авторською програмою.


На початках було страшно поряд з тиграми. Та якось Ева купила мале, двомісячне левенятко. Я закохався у нього! Не відходив від малюка ні на крок. Подовгу сидів разом з ним у вольєрі, годував його, розмовляв із ним. З часом він підріс, та наші стосунки не змінилися. Я навіть спав поряд з ним у клітці. Ева, одного разу побачивши це, була шокована: “Як ти це робиш? Ти не боїшся 150-кілограмового хижака з усіма притаманними йому інстинктами?” Ні, я не боявся. Наші душі наче злилися в одну спільну душу. Тоді Ева сказала, аби я більше практикувався з тигрицею. Коли уперше я ніс їй у клітку шмат м’яса, мене трусило від жаху. Та диво: тільки-но я відчинив дверцята вольєру, як страх кудись зник. Я відчув сильний енергетичний зв’язок з тигрицею. Це мене так вразило, що я бовкнув: “Кицю, іди сюди, я м’ясця приніс”. І досі з цією грізною твариною я розмовляю, наче з маленькою дитиною. Один в один як з власною донькою (посміхається). “Привіт, Карліто, як справи? Поспала? Хороша дівчинка”. Спілкуюся з тваринами максимально м’яко. При цьому і тигри, і собаки знають: я у них бос. У природі мама-тигриця лапою відштовхує малюка, якщо він намагається її вкусити. Я не даю їм ляпасів. Для цього вистачає одного суворого “Ні”.

- Ви пам’ятаєте той день, коли вперше спробували ковтати вогонь?

- О, таке не забувається! Мій приятель з Єгипта розкішно ковтає вогонь. Там цим нікого не здивуєш. Мені здається, в Єгипті усі вміють ковтати вогонь. Мені також закортіло навчитися цьому. І приятель почав мене вчити. На початках я тренувався радше з водою. Мене лякали експерименти з вогнем, до того ж мої асистентки підливали масла: “Філіпе, будь обережним! Твоє волосся! Ти згориш!” (сміється). Та зрештою настав той день, коли я проковтнув полум’я, наче досвідчений факір. Правду кажучи, уперше у мене все вийшло лише півтора місяці тому.

- Як проходить типовий день мага і дресирувальника?

- Я довго сплю і багато їм (сміється). Час від часу навідую своїх собак і тигрицю. Багато читаю — про фокуси і магію, і про те, що відбувається у світі.  А також обдумую, чим ще можна здивувати глядачів. У мене багато ідей, ось і вигадую, як їх можна втілити у дійсність. Чужі фокуси принципово не купую. Та навіть у власному ілюзіон-шоу працюватиму ще років десять, не більше. Що ж робитиму далі? Стану мільйонером і житиму у задоволення (сміється). Відкрию в Україні тату-салон і службу порятунку тигрів.

- В Україні?

- Так. Я планую жити тут. Тренуватиму тигрів і левів в Україні та Європі, навчатиму цьому мистецтву інших. Мені подобається Україна. Тут усе дешево і не доводиться нудьгувати, як в Іспанії. Єдине, що мені у вас не подобаються — це чоловіки, їхня тотальна нетерпимість до інших культур. Це не стосується Києва і центральних районів країни. Та у південно-східних регіонах (Запоріжжі, у певній мірі в Одесі і Кривому Розі тощо) я почувався Мауглі. Побачивши на вулиці, у мене, наче у дресировану мавпу, ваші чоловіки тицяли пальцем і реготали. У жодному місті Західної Європи нічого подібного я не спостерігав. А ось українським жінкам я подобаюсь. А ще за цей час я полюбив українську кухню. Ось коли Аліна (показує на свою асистентку) готує борщ, щось смачніше годі й вигадати. А ще вона смажить млинці й котлети, плов готує й пельмені робить.

- Не любить він пельменей. Каже, вони погано пахнуть, - виправляє Філіпа Аліна.

- Ну так, але їсти їх смачно. Можна носа закрити і смакувати не нюхаючи (сміється).

- А що ви можете розповісти про Нікарагуа?

- Це найдешевший рай на землі. Країна-трикутник, яку омивають два океани. Акули, черепахи, прозора тепла вода... З тисячею доларів у кишені на моїй батьківщині можна почуватися королем. Щоправда, в Україні також. Два роки тому мені як асистенту заплатили за роботу півтори тисячі євро. Я приїхав сюди, розібрався з цінами і... О Боже, та я ж мільйонер! (сміється).

 

Розмовляла Олена САДОВНИК.

 
< Попередня   Наступна >